Історична довідка
Перша документальна згадка про Тульчинcький район відноситься до 10 травня 1607 року (акт Люблінського трибуналу) під назвою Нестервар, як фортеця для захисту від татар.
В 1609 році власником Нестервара стає польський магнат В.Калиновський, який і дає йому назву Тульчин.
В XVII ст. тут був побудований замок разом з Домініканським костьолом, який став добре укріпленою фортецею, яку оточували річки та земляні вали, частоколи. Фортеця стала добрим захистом від численних нападів завойовників.
Під стінами фортеці Нестервар в 1648 році в період національно-визвольної боротьби українського народу проти шляхетських поневолювачів, схрещували свої шаблі селянсько-козацькі загони Івана Ганжі та полковника Максима Кривоноса, а пізніше Семена Палія.
До 1699 року на Тульчинщині панували турецькі яничари, після чого вона знову опинилась під «п’ятою» польської шляхти.
Резиденцією польського магната Станіслава Потоцького Тульчин стає в 1726 році, а пізніше в 1775 році переходить до сина його племінника Станіслава Фелікса Щенсного Потоцького. Станіслав будує в Тульчині палац (1782 р.), парк “Хороше” та згодом в м. Умані знамениту “Софіївку”.
Під час “коліївщини” в 1768 році в Тульчині розміщується штаб російських військ, які прийшли на допомогу польській шляхті в боротьбі з гайдамаками. Підступним шляхом були полонені ватажки гайдамаків І. Гонта та М. Залізняк, які утримувались в келіях монастиря в Тульчині, чекаючи своєї долі.
В 1787 році Тульчин відвідав польський король Станіслав Август Понятовський. Місту надається магдебурзьке право.
Після возз’єднання Правобережної України з Росією в 1793 році Тульчин стає повітовим містом Брацлавського намісництва, а в 1796 році одержує право на герб.
З березня 1796 по березень 1797 року на Тульчинщині перебував великий російський полководець Олександр Васильович Суворов. Тут він навчав своїх чудо-богатирів долати ворога. В с.Тиманівці зберігаються криниці, які викопали і облаштували в свій час солдати О.Суворова, діє відкритий у вересні 1947 року народний музей фельдмаршала. Саме тут великий полководець написав свою геніальну працю ,,Наука перемагати”. На Кинашівських полях збереглися залишки учбової фортеці "Пражка".
В 1806 році на Тульчинській землі побував один із зачинателів української класичної літератури – поет і драматург, автор ,,Енеїди” і ,,Наталки Полтавки” – І. П. Котляревський.
З Тульчином пов’язані імена декабриста П. І. Пестеля, російського поета О.С.Пушкіна, художників І.М.Сошенка, П.Я.Рейхеля, А.Сокиринського, письменників Якова Качури, Петра Маруні, польського поета-демократа Юліуша Словацького. В с.Маньківка нашого району народився відомий український письменник-демократ А.П.Свідницький (1834-1871), автор роману ,,Люборацькі”. В період з 1908 по 1921 рік на Тульчинщині перебував славетний український композитор М.Д.Леонтович, який працював в єпархіальному жіночому училищі викладачем співів.
Тульчинський район утворено 30 липня 1930 року.
Під час Великої Вітчизняної війни (1941-1945) тульчинці воювали в складі багатьох частин і з’єднань під Москвою, Сталінградом, на Дніпрі і Одері. За роки війни було розстріляно близько 8 тис. мирних громадян, 4 тис. зігнано в табір смерті в с. Печера. Більше 8 тис. жителів району загинуло в боях.
За виявлений героїзм в роки війни 6 жителів району посмертно відзначені найвищою нагородою – Герой Радянського Союзу, серед них Бондарчук Пилип Якович із с.Зарічного, Гнатенко Григорій Іванович смт.Кирнасівки, Гриб Олексій Федорович с.Холодівки, Жарчинський Федір Іванович смт.Шпикова, Клименко Кіндрат Гаврилович с.Ш-Копіївської, Кучерявий Микола Олексійович с.Мазурівки. В березні 1944 року Тульчинський район звільнено від німецько-фашистських загарбників.
.jpg)
